September 11th, 2012

dolonia02

Теревені наркоманки, або "нам ішчьо павізло малиш!".

- Вибачте за тавтологізми, але іноді людина здатна дивуватися не тільки дивом, але й дивом "в пєрьях"(чи скоріше шприцах-"кальосах"-"таблах")!
- Ось і мені "пощастило" побачити в один день аж дві дивні, в лапках, сценки з житієпсутія наркоманів(самоназва "торчки").
Живуть, а вірніше псують собі життя ці особи щоденно, наполегливо і конкретно.
- Та одна справа, коли їх бачиш, як кажуть "по телевізору", а зовсім інша, коли на "чортзна-що і збоку пеніс" схоже воно, стать якого можна визначити тільки по неголеній і худій до неймовірності пиці, сідає поряд з тобою на лаву(не підсудних), а на звичайну лаву на автобусній зупинці.
- Оце я Вам скажу вже екстрим, причому "конкретний"! - На вигляд не більше 20-ти років, "воно", в штанцях- пузириках, непраних років зо два не менше, і до того ж з недогризеним кимось кавуном в руках, який пролежав на смітнику, судячи з кольору-запаху м'якушу біля двох-трьох діб.
- Оце "воно" жадібно вгризається в гнилизну смітникової ягоди і чавкає, чавкає, та ще й диким поглядом дивиться на нас- неторчкових людей, і щось бурмоче, озираючись навкруги, та безперервно роздираючи брудними нігтями-кігтями хтозна з якого часу немите тіло.
Воно ніби щось бачить іще, крім присутніх на лавці.- Невидиме для людей, але цілком реальне для нього.- Певно глюки. Картинки з виставки виродків.

- Кіно білих і кристалічних сабжів.- Вихори порошків. - Ліси голок.- Втрачений трамадольний рай донецьких регіонів.

- Воно розкладається ще живим. Запах.. Навіть не тліну. - Суміш зловонної геєнни і обісраної гієни в зубах гіпопотама.
.. На щастя я пірнаю в рятівний автобус. - Так пірнає відпочиваючий в морську прохолодну воду!
- Народ навкруги теж торпедами прорізає простір і падає в вільні крісла.- Ху... Загальне полегшене зітхання.- Пронесло! - СНІД, гепатит Б, воші, блохи, гонорею, опупею, синдром смердючого тхора і скунса-балдьожника, що виявились обколотими геями, і ще сотні страшних торчевих хвороб і небезпек. - Автобус несе від них подалі.- Уявляю, як лагідна хвиля несе на собі плавця. Шепіт моря в вухах вплітається в муркотіння жовтої залізної гусениці на старих гумових колесах.
- Гнилі кавуни і послід "кальос" позаду.

...В той же день.- Заходжу в аптеку. Купляю цитрамон і уролесан в краплях, та інші ліки для домашньої аптечки. Поряд знову "воно", але на цей раз жіночої статі, тому що на обличчі не видно щетини, зате є явні ознаки поки ще не зовсім втраченої жіночності. Воно підходить до сусіднього віконця і цідить крізь зуби, в той же час продовжуючи розмовляти по мобільнику: Мнє сіган пажалуста! - Аптекарка мовчки протягує "табли" і забирає гроші.

- Слишішь малиш, нам ішчьо павізло с табой! Живі пока, - продовжує українською "воно". - На днях була в морзі(далі знову суржиком),- так там мальчік знакомий лєжал,- слиш малиш, - єму тока сімнадцать лєт кажуть було. - Павєсілся мальчік, пєрєхамал таблов.. І скока іх, наших друзєй, малиш, яких вже нема! - А нам ще пошастило.- Можна сказать, - дажє павєзло.- Да малиш?

Воно продовжує розмову про "везіння", але це вже безкінечний повтор вже сказаного. Ступор. "Табли" висушили мозок?
Та й постать теж нагадує добряче висушену редиску, тільки не червону, а сіру на колір.
- Ніби і вдягнута в сині джинси та рябий светр, але все ж в цілому "воно" ніби покрите курявою, сіре якесь.. Волосся, лице, плечі, руки, ноги, взуття. Все.
Диво, але не дивне, а сіре і безнадійне.