nebratan (nebratan) wrote,
nebratan
nebratan

ПАНІ ЛЄНЬїН:

"О, засмійтеся сміхачі!
Розрегочіться регачі,
Що сміються сміхами, що сміянять сміяльно,
О, розрегочіться уреготально і сміхопотально!
О, розсмішищ надсміяльних- сміх усмійних сміячів!
О, висмійся висміяльно, сміхом пихатих сміхачів!
В реготінні обрегочених реготом регонутих регачів!
Смійове, усмійове,
Усмій, посмій, смішки, смішики
Реготієве,обреготійове
Реготюнчики, регочики,регопотішики,
О, розсм, Сміхачі чи,
О-бреготіться регачі!
"
  В. Хлєбніков "ЗАКЛЯТТЯ СМІХОМ" 1920 р./ Переклад Nebratan 2010 р.

Piccy.info - Free Image Hosting

ДІЮЧІ ОСОБИ:
ГОЛОС ЗОРУ,ГОЛОС СЛУХУ,ГОЛОС РОЗУМУ,ГОЛОС УВАГИ, ГОЛОС ПАМ"ЯТІ,ГОЛОС СТРАХУ, ГОЛОС ДОТИКУ,ГОЛОС ВОЛІ.


ЧАС дії- 2 дні в житті пані Лєньїн, поділені тижнем.

Голос Зору. Тільки що закінчився дощ, і на зігнутих кінцях потемнілого саду висять краплі зливи.
Голос Слуху. Тиша. Чути, що кимось відчиняється хвіртка. Хтось йде доріжками саду.
Голос Розуму. Куди?
Голос Міркування. Тут можна йти тільки в одному напрямку.
Голос Зору. Кимось перелякані, піднялися птахи.
Голос Міркування. Тим же, хто відчинив двері.
Голос Слуху. Повітря наповнене переляканим свистом, лунають гучні кроки.
Голос Зору. Так, своєю неквапливою ходою наближається.
Голос Пам'яті. Лікар Лоос. Він був тоді, не дуже давно.
Голос Зору. Він весь у чорному. Капелюх низько насунутий над блакитними усміхненими очима. Сьогодні, як і завжди, його руді вуса підняті до очей, а обличчя червоне і самовпевнене. Він посміхається, ніби губи його щось кажуть.
Голос Слуху. Він говорить: «Добрий день, пані Леньїн!» А також: «Чи не вважаєте ви, що сьогодні прекрасна погода?»
Голос Зору. Його губи самовпевнено посміхаються. У нього на обличчі очікування відповіді. Його особа приймає суворий вигляд. Його обличчя і рот набирають вираз, що сміється.
Голос Розуму. Воно робить вигляд, що вибачає мовчання, та я не відповім.
Голос Зору. Його губи набирають вкрадлививий вираз.
Голос Слуху. Він знову питає: «Як ваше здоров'я?»
Голос Розуму. Відповідай йому: «Моє здоров'я чудове».
Голос Зору. Його брови радісно ворухнулися. Лоб наморщений.
Голос Слуху. Він каже: «Сподіваюся ...»
Голос Розуму. Не слухай, що він каже. Скоро він буде прощатися. Скоро піде.
Голос Слуху. Він все ще продовжує щось говорити.
Голос Зору. Губи його не перестають рухатися. Він дивиться м'яко, прохаюче і ввічливо.
Голос Здогадки. Він про щось потрібне розказує.
Голос Розуму. Нехай говорить. Він не отримає відповіді.
Голос Волі. Він не отримає відповіді.
Голос Зору. Він здивований. Він робить рух рукою. Несміливий рух.
Голос Розуму. Необхідно подати йому руку, нестерпний обряд.
Голос Зору. Його чорний капелюх-казанок пливе в повітрі, піднявся і опустився на русяві кучері. Він повернувся чорними прямими плечима, на яких залишилася біла порошинка від щітки . Він віддаляється.
Голос Радощів. Нарешті.
Голос Зору. Він, темніючи, майнув за деревами.
Голос Слуху. Чую кроки в кінці саду.
Голос Розуму. Він не прийде сюди знову.
Голос Слуху. Хвіртка стукнула.
Голос Розуму. Лавка волога, прохолодна, і все тихо після дощу. Пішла людина - і знову життя.
Голос Зору. Мокрий сад. Кимось зроблене креслення кола. Сліди ніг. Мокра земля, мокре листя.
Голос Розуму. Тут страждають. Зло є, але з ним не борються.
Голос Свідомості. Думка переможе. Ти, самотність, супутник думки. Потрібно уникати людей.
Голос Зору. Голуби, що прилетіли. Голуби,що відлетіли.
Голос Слуху. Відкрилися знову двері.
Голос Волі. Я мовчу, я уникаю інших.

ДІЯ 2-га
Голос Дотику. Ворухнулися руки, і пальці зустрічають холодний вузол сорочки. Руки мої в полоні, а ноги босі і відчувають холод на кам'яній підлозі.
Голос Слуху. Тиша. Я тут.
Голос Зору. Сині і червоні кола. Крутяться, переходять з місця на місце. Темно. Світильник.
Голос Слуху. Знову кроки. Один, другий. Вони голосні, тому що навкруги тиша.
Голос Страху. Хто?
Голос Уваги. Йшли туди. Змінили напрямок. Ідуть сюди.
Голос Розуму. Сюди - тільки до мене. Вони до мене.
Голос Слуху. Стоять. Все тихо.
Голос Жаху. Двері скоро будуть відчинені.
Голос Слуху. Клацає ключ.
Голос Страху. Ключ повертає.
Голос Розуму. Це вони.
Голос Свідомості. Мені страшно.
Голос Волі. Але все ж слово не буде виголошено. Ні.
Голос Зору. Двері розкрилися.
Голос Слуху. Ось їхні слова: «Пані хвора, будьте ласкаві перейти. Пан лікар наказав ».
Голос Волі. Ні.
Голос Свідомості. Буду мовчати.
Голос Зору. Вони обступили.
Голос Дотику. До плеча доторкнулась рука.
Голос Спогаду.... білому, колись.
Голос Дотику. Підлоги торкнулося волосся.
Голос Спогаду .... чорне та довге.
Голос Слуху. Вони кажуть: «Тримай за голову, візьми за плечі! Неси! Йдемо! »
Голос Свідомості. Вони несуть. Усе загинуло. Світове зло.
Голос Слуху. Чути голос: «Хвору все ще не перевели в іншу палату?» - «Ні, що ви».
Голос Свідомості. Все померло. Все вмирає.

В. Хлєбніков 1909, 1912/ переклад NEBRATAN 2010
Tags: ПЕРЕКЛАДИ, ФІЛОСОФІЯ БУТТЯ
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments